Валерій Ілля

Спогад

цвьохкіт дідового батога синьою квіткою над возом
за шпиці якого головами чіпляються квіти
аж поки віз не спиниться у літ
ранком що такий свіжий ніби хтось огірка розрізав
біжу за лошам у квітах вищих од нас
обнімаючи лоша за шию сміюся і плачу
а дідів голос вітром по траві
— і чого б воно то плакало
немає відповіді ні з напівсклеплених очей старого коня
ні з синьої ями неба
яка розширює мої очі
наростаючим гудінням безодні

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle