Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяц над горою,
А сонця немає...
Мати сина в дороженьку
Слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку,
Та й не забаряйся.
За чотири неділеньки
Додому вертайся».
«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусеньку
Як рідну дитину!
Прийми її, матусенько, -
Всі у Божій волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі?»
«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?»
«Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!»
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки-чарівниці! Котра дівчина чорні брови має, То тая дівчина усі чари знає.…
Читати далі »
Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться, Ой як болить моє серце, А сльози не ллються.…
Читати далі »
Зелененький барвіночку, Стелися низенько! А ти, милий, чорнобривий, Присунься близенько!…
Читати далі »
В кiнцi греблi шумлять верби Що я насадила... Нема того козаченька, Що я полюбила.…
Читати далі »
Котилися вози з гори, та в долині стали, Любилися, кохалися, та вже перестали.…
Читати далі »