Неоніла Стефурак

Все рідше друзі дивляться услід

Все рідше друзі дивляться услід.
Все рідше їм болить благополуччя.
Чиє життя — яскраве, як болід,
освятиться з Тарасової кручі?

Кому із нас судилося дійти
до рубежа двадцятого сторіччя?
Заплутані у сітях суєти,
з роками зустрічаємося рідше.

Все рідше дожидаємось листів.
Все правильніше хочемо прожити:
аби від їжі угинався стіл,
аби хороший заробіток, житло…

Ще скільки тим омріяних “аби” —
мішеней недалекого прицілу?
Балкончики. Мансарди. Голуби.
Кав'яреньки і сквери провінційні.

Відчуженість, сонливість, марнота…
Так — наче поза простором і часом,
зітхаючи, розмінюєш літа,
у черзі за морозивом і квасом.

Невже було покликання? Протест?
Дороги непроторені, тернисті?..
Читає диктор традиційний текст.
Транслюються в ефір останні вісті.