…ще корба, ще колодязний спочин,
ще пітьми прямовисної принада,
коріння ночі, колихкі свічада
з відбитками прадавніх порошин…
…ще корба, ще забутий перстю слід,
ще голоси, загублені у персті,
ще погляди, проваллями розверсті,
ще кров, яку перейдено убрід…
…ще корба, човен, перелітний птах,
забутий спис у вічному розгоні,
юга, понтійський вітер біля скроні,
ще німота молитви на вустах…
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »