повідчиняймо брами, гей,
там шарабан рожевий.
а хто в нім є? а хто в нім є?
той зеленоволосий.
що хоче він? що хоче він?
марієчку забрати.
а пощо це? а пощо це?
бо кров її солодка.
як зветься він? як зветься він?
мовчанка в шарабані.
що любить він? що любить він?
йому смакують пані.
то даймо їх, то даймо їх,
аби не розізлити,
йому в очу: він хоче нас,
неначе груші, тлити!
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »