посіяно орачів у тугу степу
виорану мечами
де з ротів наповнених землею сходить житом пісень
у зелених сутінках яких плаче смерть
обсипана житнім зерном
що його проростанням сходять до виталища душі
попри мовчання зозулі
посіяно орачів у тугу степу
виорану мечами
де з ротів наповнених землею сходить житом пісень
у зелених сутінках яких плаче смерть
обсипана житнім зерном
що його проростанням сходять до виталища душі
попри мовчання зозулі
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »