Плящина з йодом. Цвяхи, Глек розбитий,
З якого кіт сіямський бризки лиже
Вершків, що – трохи далі – на калюжку.
Упорядкованість, де жодної турботи.
Без дна прозорість – суходіл забутий.
Ще під замком клубки, що – протилежність
З системами нагріву й охолоджень.
На всю веранду лише хробак цибатий
За корбу крутить жовте коліщатко,
І – на підлогу – праліс (луб) – зі щітки. -
Вже на буття, а експонат музейний,
Який – на стіл – живцем – з палеозою.
Все глибша сутність, форми без прикрас.
Двигтюще сяйво, що – левади скізь.
В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій, І — двері — в позолоті на камзолі, Куди — ще предки — золоте руно…
Читати далі »
Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк, Що – фіялкову плівку водоспаду. В прозорість-крен. Глек із трубою – південь, Що – на краях – на річку й віадук…
Читати далі »
Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину…
Читати далі »
Все відійшло, крім склянки і вина, А я — твій запах шкіри на долонях. Вже перші півні й вогники в долині, Я ж кидаю зірки в твій слід — в тартарари…
Читати далі »
Ледь крапле тиша, й цілу ніч — вагар — Тлін, що спізнився на останній потяг. В зірчаній пітьмі — обрис парапета, — Щит поколінь, про що — піщаний герб…
Читати далі »