Борис Мозолевський

Під небом Івана Піддубного

Побратимові Віктору Корніяці, геологу

Коли повз могилу Піддубного
Ми свій карбували крок,
Чи відали ми, чи думали,
Що друг наш сягне зірок?

Що я ще відкрию завтра
Свій берег у скіфській млі?
Що ти зазирнеш у надра
Трьох континентів Землі?

А шлях наш лежав не просто —
Які ми долали вали!
Ми вийшли не вельми зростом,
Бо надто багато несли.

Та наші діяння і думи
Такий обійняли зміст,
Що всі ми сьогодні — Піддубні,
Бо кожен до себе доріс.

І ти, наш малий партизане,
Що в сім уже бачив смерть,—
Ти врівень із ним так само,
А може, і вищий на чверть.

Нам зовсім гіпербол не треба,
І наше безсмертя — не сни:
Дивися — чубами у небо
Вже наші вростають сини.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle