Галина Паламарчук

я не хочу вростати в домівку

я не хочу вростати в домівку,
як рослина у землю,
коріння пускати в слизькій пітьмі,
де мокриці і пліснява,
кров’ю темною його просочувати,
нутром мучитись, і залежати, і поклонятися.
Не гупайте сюди, речі,
і не дивіться на мене тупо,
це — не ваш дім, завертайте голоблі.
як рибина, вивернусь
із роззявлених ротів шавкаючого ганчір’я,
з огидою і панічним страхом відправлю назад
респектабельну обстановку.
Ну, впущу скатертину,
ну, стільця, ну, канапу…
Все, все, досить!
Де стільки всього набралося?
Пора викидати.
І віддам, роздарую,
викину.
А що, впіймали облизня?
Ходитиму паркетом легенько-легенько,
а відчую сприятливу хвилину —
відчиню балкон та й вилечу з протягом.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle