я мумія коханая,
на я з єгипту панна я,
не тра, дитятонько, навспак,
бо я покину саркофак
і потягну до пірамід,
на метрів сім пісок попід —
моя затишна житлопло,
що наче мед її тепло,
вітрище свище вище,
тотам тебе знайди ще.
вчувай, на сходах раз-два-три
гасаю вгору і згори,
коли тобі постука
кістякувата штука —
то стука мій п’ястук,
тож начувайся. стук!
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »