Валерій Ілля

бряжчать холоднії ключі в козацьких горлах

бряжчать холоднії ключі в козацьких горлах
клекочуть у голосі шаблями
а з поля-пісні гострі постаті
вросли у сідла
кривавим цвітом сіються довкіл води
де оксамит гарячий кінської губи
цілує тишу на воді
щоби рука козацька своєю шапкою його утерла
а другою — сльозу дівчини-дитини з повним глеком
— даси напитися?
аж у пуп’янках заплакало на ті слова
— возьміте…
подала глека ніби дівоцтво було в ньому
— а чия ж ти така будеш дівко?
— лиш мамина
брати із батьком полягли
ото в найвищій що ви насипали шапками — мій брат
ніби по сурмі заклекотало по тих словах
— е дівко тобі не личить пішки йти додому
ми всі твої брати
а понад твого нема
не було і не буде козака
і в сідлі що теплеє як батькові долоні
пустивши ніжки воднобіч

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle