Павло Гірник

Зрада

Спіткнувся мій кінь об списи. Помиратиму в полі,
Сорочка на грудях кривавим огнем зайнялася.
Підходь, яничаре, не бійся. Ти важив на долю.
Он коник лежить і кривуля, що кров'ю впилася.

І сам не подужаю встати, а тільки дивлюся
Крізь очі незмигні на поле, де смерть застеляє
Тесові столи і скликає гостей до матусі…
Востаннє співаю до сонця, що крук затуляє.

Ще чув — татарове замлілих коней відпувають.
Лягло товариство, і я помиратиму нині.
Вовки поховають мене, а вітри відспівають
У дикому полі, якого нема на Вкраїні.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle