Зозуленько моя, над тихою водою
Уже не ти, а тiнь, уже не тiнь, а зойк.
Текла оця рiка, мабуть, з палеозою
I знову потече собi в палеозой.
Пiдуть за нею в свiт тополя i калина,
Пiде вода з криниць, сади i споришi.
Питатимеш тодi хiба що тiльки в глини,
Чи треба Українi iнакшої душi.
Тече свята рiка — i вже не буде з нами,
Вдивляється вогонь у небо не своє.
З останнiх рушникiв забутими словами
I мертвим, i живим зозуля прокує.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »