Павло Гірник

Зоре моя полохлива, багаття святе

Зоре моя полохлива, багаття святе,
Мово посмертна, яка буде ще мовчазніша,
От і спливає відлуння твоє золоте,
Наче купальські вінки у незайманій тиші.

От хіба гук напропаще зужитого дня .
От хіба знов пееркати і свічі над ними.
Сієтьс яз неба пісок, що сичить навмання, —
Той, що вікам иховаєж хрести і руїни.

Краяний хліб мій твоїм знахабнілим ножем.
Виссана міць, оббіловано душу кленову.
І не хитнеться розпрокляте слово чуже,
Вбите по саму колодочку в зранену мову.

Зірка впаде, і востаннє багаття війне.
Мова посмертна уже мовчазніша від тиші —
Тої, що всіх поховає, якщо не мине,
Тої, з якої народяться
душі і вірші.

весна 2002

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle