Золота самота над пером,
Срібна паморозь думи нічної,
І молитва, відбита луною,
І свіча над схолодим Дніпром…
Мово рідна!

Навіщо й мені

Прорізаєш вуста осокою?
Крижаніє папір під рукою.
Уклякає душа при вогні.

На пісні і на зорі ясні
Над гіркою

стрімкою

водою,

На грозу, що була молодою,
Як розхлюпаний дзвін вдалині,
Я повільно іду уночі,
А мину стороною —
Грім наосліп гукне і за мною
І вогонь одійде від свічі.