Павло Гірник

Золота самота над пером

Золота самота над пером,
Срібна паморозь думи нічної,
І молитва, відбита луною,
І свіча над схолодим Дніпром…
Мово рідна!

Навіщо й мені

Прорізаєш вуста осокою?
Крижаніє папір під рукою.
Уклякає душа при вогні.

На пісні і на зорі ясні
Над гіркою

стрімкою

водою,

На грозу, що була молодою,
Як розхлюпаний дзвін вдалині,
Я повільно іду уночі,
А мину стороною —
Грім наосліп гукне і за мною
І вогонь одійде від свічі.

1994

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle