Павло Гірник

Знову стіна.

Знову стіна. І світлина, яка на стіні.
І голоси, у яких ти себе не відтужиш.
Знову самі порохи, що тобі неземні —
Ті, що сідають, назавжди сідають на душу.

Перевертаєш себе у могилах батьків.
Зброю ховаєш, яка не буває запізна.
Мав би коня, а не маєш —
хіба що батіг,
Колесо, що для гнізда, і обручку залізну.

Попіл з туману. Одвічні світи потерух.
Згіркли меди, які серце поволі спиває.
Просто така висота, що сахається дух —
Мати колиску гойда і відлуння співає.

лютий 2001

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle