Життя — не дим і не омана.
А може, ні? А що, як ні?..
Сьогодні знов поникли п’яно
мої вербени на вікні.
І шум, і співи в коридорі —
курсанти з лекції ідуть.
Над погляд твій короткозорий
уже нічого не знайду.
У лісі проліски збирала,
прийшла — і ясно все мені.
Як пахнуть губи снігом талим
і сонцем — кучері твої!
Вони цілують шию й плечі,
збігають радісно до ніг.
А в вікна заглядає вечір
і усміхається мені.
Прийшла... і серце знову тане...
Тобі слова такі ясні!
Але чого ж поникли п’яно
мої вербени на вікні?..