О смутку, о печале журавлів!
Минають дні — і нікого кохати,
Окрім старої, наче бджілка, хати,
Крім яблуні при голубій ріллі.
Та бджілка прокидається весною,
Та яблуня уся цвіте в мені
І родить, ніби яблука рясні,
Рясну печаль, придуману не мною.
І думку — відлетіть за журавлем,
Покинуть землю й зникнути в тумані,
Крилом торкнувши золоте смеркання,
І у душі збудивши вічний щем.
І я в цю мить живу за сотню літ,
За тисячу і навіть за мільйони —
Із бджілкою на золотім осонні,
З печаллю яблуні на крилах журавлів.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »