Зрадив паву пісок ворушкий:
буде пух в набивні подушки;
буде сон, мов каблучка з руки, —
коти-коть, золоті голівки…
В мене люба — на лівій руці,
ходить ніч біля віч по щоці…
Перемовч, не злякай бубонці,
що лежать та й на правій руці.
Розколовся горіх, як горіх:
де ж ті зерня незгірклих утіх?
Пересохли порожні вуста —
та й велика ж на двох самота…
Підмостився під зжовклий листок,
розв’яжи свій дрібний кулачок:
хай летить біле пір’я від нас —
на студеність його
прийде час,
прийде час…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »