Згадайте, братія моя…
Бодай те лихо не верталось,
Як ви гарнесенько і я
Із-за решотки визирали.
І, певне, думали: “Коли
На раду тиху, на розмову,
Коли ми зійдемося знову
На сій зубоженій землі?”
Ніколи, братія, ніколи
З Дніпра укупі не п'ємо!
Розійдемось, рознесемо
В степи, в ліси свою недолю,
Повіруєм ще трохи в волю,
А потім жити почнемо
Меж людьми, як люде.
А поки те буде,
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
І його забудьте, други,
І не проклинайте.
І мене в неволі лютій
Інколи згадайте.
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата,…
Читати далі »
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли пановати.…
Читати далі »
Згадайте, братія моя… Бодай те лихо не верталось, Як ви гарнесенько і я Із-за решотки визирали…
Читати далі »
Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою…
Читати далі »
За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває…
Читати далі »