М. Вінграновському
Із-за Голти, із-за Балти, із-за Кодими,
Із-за того, що й на світі не було,
На світанку білі олені виходили,
Мовчки поглядали на село.
А в траві, в причаєних гніздечках,
Тихо посміхаючись собі,
Спали в жовтих цяточках яєчка,
Наче літнє небо, голубі.
Можна було спати коло тітки
Чи, легенько відштовхнувшись від землі,
Знятися собі та й полетіти
Понад всі тривоги і жалі.
Десь блукали степом сіроманці,
Цуценятко гавкало руде.
Білий хлопчик у блакитній майці
Ще й не знав, що голову складе…
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »