Лялі
— після чергового землетрусу в Каліфорнії
На скалі Ріхтера занотували: сім.
Якісь щасливі фоторепортери
на фільм схопили драматичну сцену:
мурована фортеця подалась
і умлівіч розсипалась в руїну.
(Тепер — говорять — є такий закон,
що будувати треба сейсмостійко —
нових споруд не валить землетрус).
Та ось кокарда зв’язаних доріг
— таке мале каліфорнійське чудо —
здавила, мов кліщами, валку авт:
не встоялись залізо і бетон
в маленькому природи катаклізмі…
Каліфорнійцям люди співчувають,
але й дивуються: чому б, мовляв, не вийти
із цього краю частих землетрусів
до інших, більш безпечних, берегів?
— Вони ж собі, отямившись від струсу,
зализують, мов звірі, біль тривоги,
і, заховавши споважнілі очі
за соняшні зелені окуляри,
банановий збирають урожай
і сонць ярких гарячі помаранчі
їм падають у запашні сади,
де на одній галузці цвіт і овоч…
Як струсоне душею землетрус —
його на скалі Ріхтера не зміриш,
не лишиться документальний фільм,
як для біографів майбутніх свідок…
Та ось — антисейсмічна і гнучка,
мов ця будова за новим законом, —
людина виживає катаклізм,
і, перебувши непосильну пробу,
не утікає в безпечальну даль,
а ліпить знову черепки ілюзій,
і, темні окуляри надягнувши,
іде, сонцепоклонниця, в город,
щоб у землі, тремтячими руками,
плекати свіжі парості життя.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »