Заграй мені, коли печаль насуне,
Якого лиха пальці намовчать.
Є душі дротяні, а єсть — як струни.
Ось поведи смичком — і зазвучать.
Одне життя тобі співає скрипка,
А мабуть, що спиває не одне.
Ой мамо-скрипко, скрипонько-покритко,
Таж носиш ти під серцем і мене.
Ще вистраждаєш, вимучиш, зголосиш,
Ще сльози кинеш в ніженьки гульбі.
І що той бог, і що ті поголоси,
Коли болить струні, а не тобі!
Зціплю вуста і вже тебе не рушу.
Нехай по нас трава чи й кропива.
Чого ж ти плачеш в стемнілу душу?
Який музика скрипку продана?
Ще кожен звук ятриться, наче рана.
Ще хтось тебе за серце перейма.
Як душу сповідатимеш, Іване,
Коли на ній живиночки нема?..
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »