Павло Гірник

Заграй мені, коли печаль насуне

Заграй мені, коли печаль насуне,
Якого лиха пальці намовчать.
Є душі дротяні, а єсть — як струни.
Ось поведи смичком — і зазвучать.

Одне життя тобі співає скрипка,
А мабуть, що спиває не одне.
Ой мамо-скрипко, скрипонько-покритко,
Таж носиш ти під серцем і мене.

Ще вистраждаєш, вимучиш, зголосиш,
Ще сльози кинеш в ніженьки гульбі.
І що той бог, і що ті поголоси,
Коли болить струні, а не тобі!

Зціплю вуста і вже тебе не рушу.
Нехай по нас трава чи й кропива.
Чого ж ти плачеш в стемнілу душу?
Який музика скрипку продана?

Ще кожен звук ятриться, наче рана.
Ще хтось тебе за серце перейма.
Як душу сповідатимеш, Іване,
Коли на ній живиночки нема?..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle