За літо стомлена мілесенька ріка
Вповільнює ходу свою синяву.
Вона не мріє про дніпрову славу,
Не тішиться стрибками з лотока.
Але коли в закови забере
Зима їй ноги і ласкаві руки,
Ріка обуриться:
«За що терплю я муки?..» –
І повінню кайдани роздере.
В тім герці волею наповниться душа,
А тіло силою наллється молодою, –
Ріка млини затопить до коша,
А може, й греблю пустить за водою.
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »