Платон Воронько

За літо стомлена мілесенька ріка

За літо стомлена мілесенька ріка
Вповільнює ходу свою синяву.
Вона не мріє про дніпрову славу,
Не тішиться стрибками з лотока.

Але коли в закови забере
Зима їй ноги і ласкаві руки,
Ріка обуриться:
«За що терплю я муки?..» –
І повінню кайдани роздере.

В тім герці волею наповниться душа,
А тіло силою наллється молодою, –
Ріка млини затопить до коша,
А може, й греблю пустить за водою.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle