Взимку можливі найнеймовірніші речі.
Взимку сонечко спить не в дебрях,
а у нас на печі.
І всеньку ніч вусані-цвіркуни
розчісують йому коси.
Взимку чи не кожне вікно
відкриває нам стільки світів
ясних, стоголосих,
а кожне дерево
стає мовчазною легендою
про світ —
про походження світла і тіні.
Взимку в дітей виростають крила…
Щасливі, вони сновигають собі
у міжхмар’ї,
відважно спускаючись по крутих білосхилах,
і сіють сніжинки сміху.
Взимку можливі найнеймовірніші речі.
Навіть такі,
про які й не мріє золота рибка
з багатоповерхового акваріуму.
Взимку кожна зірка
хотіла б стати
сніжинкою.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »