Павло Гірник

Вже сива, а сама.

Вже сива, а сама.

За пазухою тлусто,

А голос цебенить, як з рани

з-під ребра.

Чи ти мені в очах

стоятимеш, як пустка,

Чи пусткою стоїть

оте, що обира?

Чужі і не чужі, натомлені собою,
Такі, яких немає, бо зовсім не такі,
Розбили свої стіни своєю головою
І впали головою в діряві

подушки.

Це не залізний тік,

тут краю вже не видно,

Тобі вже не змагатись,

тобі вже — не біда.

А за вікном — калина,

якій не буде кривдно,

Що просто так столочить

і промайне орда.

Зведешся з попелищ сама

як попелище,

Усіх нас обцілуєш, хоч губи —

неживі.

Тобі ще заспівають, тобі вже

не засвищуть,

Тобі заприсягнуться у пустці

на крові.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle