Павло Гірник

Вже нема і не буде

Вже нема і не буде

у доброму слові сваволі,

І додому недовго,

і небо тобі не сумне.

Є стороння земля, що світилася

грудкою солі

Попід небом, яке вже недовго

побуде саме.

За відлунням і сном,

за крихкою крижинкою світу

Упадеш, де ніколи порожній

вогонь не згаса.

І не буде тобі вже нічого,

окрім заповіту,

І не треба нічого,

бо досить свойого списа.

Він повільно протне,

він прониже тебе невагомо,

І виси на кілочку, на вістрі —

отак або ні.

А сьогодні неділя. І ми собі з мамою

вдома.

Хтось постукав у двері,

і вже відчиняти мені.

Просто чую, коли розсуваються

ковані брами,

І душа переймається вітром,

і вже на порі,

Коли сам вже снігами,

які поза віщими снами,

Коли йтимеш наосліп

на голос чужої зорі.

Коли світ горілиць, і байдужі тривоги

і біди,

Не тому, що живий, а тому,

що нам добре обом.

А над вишнями дощ,

а під вишнями стіл і сусіди,

І родина твоя,

і бджола над холодним вином.

Пом’янімо усіх,

підіймаймо святою рукою

І за тих, що не чув,

як безодня себе зупиня.

Не питайте, чому

я усе, якщо встигну, накою,

А тоді пригорнусь,

наче блудне сліпе котеня.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle