Масла — катма, за городину — ціла платня,
гопля — зникла картопля, і так щодня,
облизня ловиш, а звик до смажені,
ціни — скажені,
світло погасло, зникає пальне —
маєш його, коли хто спекульне.
Коли ж йому кришка — у січні, у серпні? —
запаси терпіння у нас невичерпні,
тільки накривсь тютюновий запас,
та й лихварі узялися за нас,
владне бурмило руки умило —
тільки в бурмила й лишилося мило,
папір — під заставу, й така заковика:
чим зав’язати свого черевика,
наша держава щаслива й цікава,
тільки відгонить не кавою кава,
мотуззя — гниляве, вдавитись не можна,
іржава держава — непереможна.
З гасла дізнався: не згасла звитяга,
рвуся до бою — нема паротяга.
Ні паротяга тобі, ні тягла.
Знову режим надзвичайного стану,
тут я радітиму безперестану,
бо здогадаюся: наша взяла.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »