І скопала грядочку
завбільшки із латочку.
Посадила квіточку —
червоненьку цяточку.
Рости, рости, квіточко,
під вікном все літечко.
Квітонька не виросла —
до коріння вигасла.
Так і моя долечка…
Як в соломі голочка.
Квітко моя, рутонько,
замість тебе скрутонька
в три листочки виросла,
у три біди склалася.
А що перша бідонька,
що минули літонька,
а що друга бідонька —
одна я — удівонька…
А що третя бідонька —
бідная голівонька.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »