Вишневий платок зав’язала
на шиї смуглява рука.
Чіпляється листя опале,
важніє земля на ногах.

Не вітер цілує долоні,
і дивиться глибоко жах,—
то мрії — розтерзані коні
в крові на дорозі лежать...

Іду. А далеко трамваї
прощально і журно дзвенять,
лиш вітер у полі гуляє,
жене золотого коня.

Погладю я огненну гриву,
і золотом бризне рука.
А кінь мов почув і, лякливий,
кричить і за обрій тіка...

Не кінь, а шумлять телефони
осіннюю пісню свою.
Огні засвітились червоно
в далекім небеснім гаю.

Вишневий платок зав’язала
на шиї смуглява рука.
Чіпляється листя опале,
важніє земля на ногах.