Анатолій Таран

Вишнева балада

Спиляли вишню ми серед зими.
І наш хлоп'як із наміром поета,
поки цурпалки напиляли ми,
собі з галузок назрізав букета.
Ми поскладали і поліна, й хмиз –
в паркій роботі мали насолоду.
А він дубці у кулаці затис
й поніс у хату, щоб поставить в воду.
Дійшла вже черга і до тих дровець –
від дров сухих займались помаленьку.
А наш рідненький хатній горобець
явив у вазі квіточку біленьку.
Старенька вишня – повний дім тепла
у грубі стала раптом золотою.
Й цвіла галузка – вишенька мала,–
старої вишні гріта теплотою.
І дивне щось в хлоп'яти на лиці:
хоч ти на нього глянь – і помолися,
мов під снігами вишні корінці
невимерлі у нім переплелися.
А де ті птахи, що співали там?
А де ті люди, що ті вишні їли?
А де вітри, що в листі шелестіли?
У золото гаряче відлетіли?
Лише хлоп'я світилося життям...

 

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle