Вулиці шалені, вулиці кохані,
де пройшов грозою радісний ремонт,
одлюбила Осінь, і встає в тумані
вежами ясними ніжний рубікон.

Прапори й колони, музика й панелі...
Синіми ланами неба далечінь.
А у мене стрічка кров’ю на шинелі
І авто вишневий прямо в вічі мчить.

Рядом профіль римський, кепка й чорні коси,
малинові щоки од моїх очей.
А, як сон далекий, на пероні Осінь,
блідий і спокійний біля муру — чех.

Рядом ти стояла: кепка й чорні коси,
малинові щоки і нервове: — Плі! —
Кучері юнацькі цілувала Осінь
І холодні руки в глині і крові...

Знов, як сон далекий, вітер і вагони,
блідий і спокійний біля муру чех...
Музика й панелі, прапори й колони,
малинові щоки од моїх очей...