Все, що я можу для тебе зробити,—
зварити кави.
Гіркої.
Міцної.
Чорної.
Хіба ми рідні?
Хіба ми потрібні одне одному?
Єдині?
Димом —
листя торішнє
і клапті торішніх листів.
А втім…
Душі свої
продавати не вмієм.
Німієм.
Німієм.
Такі незглибимі,
такі неоднакові…
Каву п'ємо.
Невлаштованість.
Вакуум.
І непереборне бажання — заснути.
Назавжди.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »