Все рідше нам співають солов’ї,
все вищає над нами віще небо.
І чуб мій вже давно посоловів,
а все ж так само хилиться до тебе!
Чатують на твій всміх мої уста,
мов пси, пасуть тебе розголоднілі руки,
і серця мого зболений мустанг
до тебе рветься — крізь усі розлуки.
Моя Любове! Зіронько моя!
Немає спасу од твого полону!
Допоки небеса не спохолонуть —
нам не забуть ридання солов’я.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »