Юрій Андрухович

Врешті дочекалися і ми благої вістки

Врешті дочекалися і ми благої вістки:
прах дорожній гілкою і квіткою запах —
знову городянки, мов еквілібристки,
промивають вікна майже в небесах,—

як вони утримують горішню рівновагу
над майданним гомоном круглої землі!
Ніби визнають лишень захмарну тягу,
надвечірні спалахи малюючи на склі…

Ніби все спочатку. Йдуть великі свята —
болісні, мов світло, гострі, наче злам,—
це такий живопис — вікна промивати
нашим передвічним лагідним домам,

ніби повертати світ пейзажів —

там, високо,

в галереях вулиць, без дна і берегів:
змінне тіло птаха над кам’яним потоком
і тісне цвітіння заміських лугів…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»