Марта Тарнавська

Вівці у мряці

Горби відступають у білість.
Люди чи зорі
Дивляться сумно: вони невдоволені мною.

За поїздом віддиху смуга.
О нешвидкий
Коню іржавого кольору,

Підкови, тужливі дзвоники —
Зранку чимраз то більше
Ранок чорнішає:

Квітка покинута.
В кістках моїх тиша.
Далекі поля серце мені розтоплюють.

Вони загрожують,
Що поведуть мене прямо в небо,
В небо без батька, без зір, у чорну воду.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle