На землю, де я нині майже гість,
Де я і відцвіла, і відспівала,
Мені Господь послав Таємну Вість,
Щоб за землею я не шкодувала.
Це — почуття безмежне і п’янке,
Воно і небо, й землю обіймає…
Це не любов, але це щось таке,
Чому і назви на землі немає.
Такого зроду не було мені,
Ні в юності, ні в будні, ні у свята,
Лише почую те простеньке “Ні” —
І вже літати хочеться й співати.
Так люблять тільки Господа. Ковток
Води із річки, де живе Лілея, —
Усе життя. Над ним — тонкий місток,
Тонкий місток між небом і землею.
По нім на землю, де я тільки гість,
Де я цвіла, любила і співала,
Мені Господь послав Таємну Вість,
Щоб за землею я не шкодувала.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »