Михайлові Сіренку
Біла вільха, вільха чорна.
Понад Дружем — більше білої.
Чи не вчора ізвечора
Там твої літа ще бігали?
Їм дівча назустріч бігло,
На щоках несло по ружі.
Ніби стрічка чорно-біла —
Білі хмари в чорнім Дружі…
Намело снігів, насипало,
В білім полі чорні ворони.
Надто важко йти нам випало!
Білі вільхи стали чорними.
Та злетілися ви марно
В біле поле, чорні ворони!
Запрягаймось, друже, в ярма,—
Ще раз долю переоремо!
За снігами там і досі
Ружа тая не згаса.
І, як біль, у чорній фосі
Біла мамина коса…
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »