Вікно і напливаючі вогні.
І колія… Чи гойдалка? Чи хвиля?
Не треба сповідатися мені —
оголювати струни заржавілі.

Я не прийшла судити. Я жива
і можу доторкнутися до тебе.
Така дорога — наче тятива
у темряві беззоряного неба.

І поїзд, як затравлений, летить.
І двоє у купе… Випадок? Доля?
Із мороку врятовані на мить,
зникають за великою водою…

Оце й усе, напевне, що було.
Єдине, що не зрадило, збулося.
Високий берег. Зламане весло.
І темрява, і ніч, і безголосся.

Не докричишся… Сіється імла.
Затягуються жерепом стежини.
І поїзд пролітає, як стріла,
між нашими оселями чужими.