Вiдбери менi мову, Господи,
Трохи пам'ятi вiдбери —
Буде вiльно i буде просто
Навзнак падати на вiтри.
Довго мовчки iти туманом,
Посмiхаючись в тихiм снi,
По якому ходила мама,
По якому ходить менi.
Забуватиму окрiм болю,
I Чернечої, i Днiпра
Самовбивчу свою неволю
I вiд неба, i вiд пера.
Буде спокiй i буде сила,
Буде щастя таке земне!..
Тiльки бiльше не буде сина…
I навiщо менi мене?
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »