Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten. Черешня цвіла,
і груди, сповиті в паси портупей,
зітхали в жаданні нових епопей.
Костел описали — від нефів до веж,
а все ж залишили стояти на площі,
забивши дошками всі двері, а все ж
виносили мармур і крила, і мощі —
все золото чаш і шовковість одеж,
всю темінь вина і кривавість корон,
і мумію графа у шапці з пером,
серця пілігримів, сідниці блудниць,
правиці рубак і синиць із очниць,
мечі, дароносиці, книги і фіги
листок з антикварного лона Ядвіґи,
покривлені м'язи і німби святих, —
уче це призахідне тління Європи
виносили геть. Мов у піч, мов на допит -
жбурляли в машини. Ти вчасно затих,
а потім озвався, хрипучий органе,
тебе розкрутили на тисячу труб,
тебе прикладали до вуст, як до рани,
ці душі найменші, ці діти з халуп,
з підвальних яскинь, де каміння і плющ,
з низів, de profundis, ти виник пискляво.
тебе на свистки і гудки розпиляли,
і ти засурмив з-над катуш і калюж,
з міського підпілля, де ніч і сухоти,
де квола весна зеленіла зі стін.
Ці губи, ці труби, ці дотики. Доти,
аж поки ця розкіш, ці мури, цей тлін…
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »