Анатолій Таран

Веде нерідко доля нас

Веде нерідко доля нас –
і ми їй підкорятись мусимо –
із Сумщини йдем на Кавказ,
йдуть прикарпатці – під Ельбрусами.
Яка б гостинна не була
земля черкеса, осетина,
та не забудемо села,
де мати народила сина.
Той вишні цвіт, той шум тополь,
де першосвіт явивсь дитини.
І скільки не було б в нас доль –
с доля рідної хатини!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle