Вже хмари бгаються в клубки червоні;
Поля роси вечірньої жадають;
Дзеленькає дзвоником поштар, і коні
В долині куряви не підіймають.
Ні хуторця, ні хати на просторі,
Ні огнища, ні пісні, чи забави...
Степ розливається, мов сонне море,
Куняє жито, задрімали трави.
Окрились ниви сіттю золотою;
Озвався перепіл, самицю звучи.
Росою обливаючись рясною,
Деруть ще стиха деркачі деручі.
З-за хмари місяць ще не визирає:
Соромиться з'явитись рано, повний.
Ось хрущ гуде понуро і втікає,
А там орлан ширяє нерухомий.
Аж тускне в омряці зиркате око.
Крізь теплоту холодним подихає.
Сплив місяць понад хмарами високо
І зорями все небо засіває.
Радосте, небесна іскро! В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро У гарячому хмелю…
Читати далі »
"Ой скоро світ буде, Прокинуться люде, У всяке віконце Засіяє сонце…
Читати далі »
Ой чого, чого В славнім Гадячі В усі дзвони задзвонено? Ой чого, чого…
Читати далі »
Чи згадуєш, земляче, край той пишний, Де річеньки блищать сріблом текучим, Де, мов кармазин, червоніють вишні І дишуть медом пасіки пахущим…
Читати далі »
…
Читати далі »