Валерій Ілля

Вечір 5

через мої застиглі широко очі
з присмеркової душі поля
таку тишу до села несе череда
що боїться повіками кліпнуть
у теплих сутінках цідять світло матері
зітхає тяжко корова
і реве так жалібно з мого дитинства
ніби зоряні голки пронизують душу
обвалюються її важкі повіки
в ніч

1986

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle