над отарами смутку
полинові крила склались у згірклу мить
коли порожніми стають всі вірші
у очах що ширяться сльози ані мачини
і лагідно гукає із калини смерть
та раптом знов почув зозулю!
над отарами смутку
полинові крила склались у згірклу мить
коли порожніми стають всі вірші
у очах що ширяться сльози ані мачини
і лагідно гукає із калини смерть
та раптом знов почув зозулю!
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »