Платон Воронько

В твоїх устах печальна складка

В твоїх устах печальна складка,
Що з бронзи, з мармуру зійшла.
Ти не богиня,
А солдатка –
На попелищі край села...
Поземки землю фугували
Під ями вбитим – аж сичить.
Ти ж, мов загзиця,– до Каяли,
Щоб князю рани омочить.
Під серце кулею уражен
Обранець твій – ледь-ледь живий:
Твій Залізняк,
Твій Довбуш,
Разін,
Твій ковпаківець лісовий.
О незглибима ніжна рвійність,
Що на край світу – крізь бої...
Як є свята, жертовна вірність,
То ти – жива душа її.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle