В темряві ночі тополі тріпочуть.
Тихо зітхає вітрець за вікном.
Щось квіточки мов спросоння шепочуть...
Боже, коли я засну тихим сном?
Чую я голос, він ллється тихенько:
"Вийди, коханий, не бійся - це я.
Бачиш - прийшла, обніми ж ти, серденько,
Ну-бо, мій любий, цілуй: я твоя".
Крається серце... Нащо споминати?
Знаю: мене не любила вона.
Згадка лишилася тільки. - "Кохати?"
Усміх. Зітхання: "Лиш згадка сумна".
Згадки ці - муки. Чого вони хочуть?
Час те забути вже. Цить, серце, цить...
- Милий, забути? - тополі тріпочуть.
- Любий, забути? - вітрець шамотить.
Тиша. Знов шепоче: "О вийди ж бо, милий".
Цить! - хтось смієтсья отам за вікном.
Ні, то тополі вночі зашуміли...
Боже, коли я засну тихим сном?