В призахідному сонці — тятива
і профіль твій, мов карби в позолоті…
Чому найзаповітніші слова,
найкращі, відкладаємо на потім?
Чому серед помилок і боргів
найтяжчі залишаються за нами?
Безсилі амулети берегинь
і ладанки з святими іменами.
Не діє застережливе: “Спинись!”
Хоч деколи оголюються жили
і стогін виривається з криниць —
забутих, перетворених в могили.
І пам'ять ампутована болить,
і кільцями лягають покоління,
і вітром засівається полин,
щоб сходити кістками і камінням.