В приміщенні вокзалу залізничного —
цитата із Сервантеса
про ввічливість…
Сидять баби — у гумаках, в болонії,
стискають зашкарублими долонями
бесаги з магазинними покупками.
Хустками шаліновими закутані,
сидять баби — у позачассі й просторі,
жують окрайці і зітхають: “Господи!”
Негоду пересиджують на лавицях
і хто такий Сервантес — не цікавляться.
А поруч між масними анекдотами
знецінюються мрії Дон-Кіхотові.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »