В ліс я йшов — мені назустріч
раптом випроставсь туман;
це — спіткання неминуче,
як рокований твій стан.
Ну нічого: за тобою
небо, випите до дна,
поле, встелене габою,
і продухвина вікна.
За тобою попіл літа,
терпкість випитих оман,
за тобою — все на світі,
а попереду — туман…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »